Одним із пріоритетних завдань судової влади України є формування відкритого образу правосуддя, у тому числі за допомогою засобів масової інформації, завдяки чому суспільство має отримувати неупереджену, об´єктивну, правдиву інформацію про діяльність судової системи. Достовірність та об’єктивність оприлюднених у засобах масової інформації відомостей залежить від професійності автора матеріалу. На жаль, не всі представники ЗМІ обтяжують себе перевіркою та аналізом даних, а у багатьох випадках має місце публікація матеріалів, основаних лише на розповіді однієї зацікавленої особи, яка цілком приймається журналістом на віру. Разом з тим, саме такі безвідповідальні публікації, що містять "сенсаційні" відомості про "жахливі порушення закону" з наведенням відповідних коментарів та емоційних оцінок, викликають інтерес читачів та мають значний вплив на формування громадської думки щодо суду, правоохоронних органів та державної влади в цілому. Про одну із подібних публікацій стало відомо голові Апеляційного суду Автономної Республіки Крим Валерію Чорнобуку, який за власною ініціативою вирішив провести перевірку щодо достовірності вказаних у журналістському матеріалі фактів.
Мова йде про матеріал «Через борг у 3 тисячі доларів у жінки відбирають … будинок», який був опублікований у інформаційно-аналітичній газеті «Перша кримська» (http://1k.com.ua/471/prt/5/6). Фактичні обставини подій, викладені автором публікації Юлією Ісрафіловою, на перший погляд красномовно свідчать про незаконність та несправедливість рішень та дій судів та органів Державної виконавчої служби щодо героїні матеріалу, яку ми у подальшому також будемо іменувати обраним журналістом псевдонімом – Тетяна Олексіївна Шевчук, а також опустимо імена інших учасників подій з метою забезпечення таємниці їх особистого життя.
Стисло зміст зазначеної статті полягає у тому, що її героїня, перебуваючи на початку двохтисячних років у скрутному матеріальному становищі, маючи на утриманні неповнолітнього сина та паралізованих батьків, вимушена була взяти у борг чотири тисячі доларів США, які згодом повернула, втім залишилися проценти, які були стягнуті з неї судовим рішенням. Оскільки державний виконавець, що його виконував, вимагав сплати боргу великими сумами, Шевчук Т.О. взяла у борг у директора будівельної фірми шістсот доларів США, написавши при цьому розписку про отримання одної тисячі доларів США, які також не повернула, що потягло стягнення з неї і цього боргу у судовому порядку через декілька років. У подальшому, отримавши у спадщину після померлого чоловіка 1/3 частину жилого будинку, Шевчук Т.О. з міркувань порядності подарувала її дочкам останнього від попереднього шлюбу, а для оформлення угоди отримала ще один кредит у розмірі двохсот доларів США, на цей раз – від кредитної фірми, втім і його не повернула, що через декілька років потягло стягнення з неї і цієї заборгованості у судовому порядку. При цьому, процитуємо автора публікації, «… кредитна фірма, об’єднавшись із старими заявниками, пред’явила Шевчук позов на 25 тисяч гривень, і суд постановив накласти арешт на будинок жінки та відібрати його».
У подальшому будинок жінки був проданий на торгах підприємством «Укрспецюст» за 62 тисячі гривень, при цьому на той час зазначене підприємство перебувало у стадії ліквідації та не мало відповідної ліцензії, а отже торги були незаконними. Поки тривала судова тяганина щодо оскарження торгів, покупець будинку, що залишився інкогніто, оформив житло Шевчуків на себе та звернувся до суду з позовом про їх виселення, який був задоволений. Незважаючи на подання апеляційної скарги на це рішення, сім’я отримала документи на виселення, і лише депутати, до яких Шевчук Т.О. звернулася за допомогою, добилися відстрочення виконання. Оскільки її звернення до правоохоронних органів з цього приводу було безрезультатним, Шевчук Т.О. розчарувалася у правосудді та звернулася до журналістів. Наприкінці статті автор заявляє, що справа Шевчук Т.О. береться виданням «1К» від свій контроль, та просить розібратися в ситуації Генеральну прокуратуру України, Прокуратуру АР Крим та особисто прем’єр-міністра АР Крим Анатолія Могильова.
Оскільки викладені автором статті факти є кричущими та кидають тінь на судову систему в цілому в очах суспільства, вони не могли залишитися поза увагою голови Апеляційного суду Автономної Республіки Крим та були перевірені з метою встановлення у діях суддів, що приймали участь у розгляді відповідних справ, порушень закону та присяги судді. Разом з тим перевіркою було виявлено, що обставини, зазначені журналістом у публікації, м’яко кажучи, не повністю збігаються з дійсністю.
Так, насправді позичальницька епопея Шевчук Т.О., виходячи з наявних документів, почалася не на початку двохтисячних років, а значно раніше, оскільки перший виконавчий документ про стягнення з неї боргу у розмірі 11.137, 00 грн. на користь громадянина А. був прийнятий до виконання органами Державної виконавчої служби 02.11.1999 р. Належить відзначити, що цій події передували отримання грошей у борг, збіг обумовленого строку повернення коштів, звернення кредитора до суду, процедура розгляду справи, набрання судовим рішенням законної сили, а отже фактично цей борг утворився значно раніше. У 2004 р. до виконавчого провадження був приєднаний виконавчий документ щодо стягнення з Шевчук Т.О. боргу на користь громадянина Б., а у квітні 2007 р. – виконавчий документ щодо стягнення з неї боргу на користь громадянина В., у зв’язку з чим загальна сума стягнення на той час склала 44.959, 88 грн.
Також варто зазначити, що у 2008 р. та 2009 р. з Шевчук Т.О. були стягнуті судовими рішеннями на користь двох банків не повернуті кошти за кредитними договорами, укладеними нею, відповідно, у 2003 р. та 2007 р., а у липні 2013 р. рішенням Центрального міського суду м. Сімферополя з неї були стягнуті на користь її родича Г. 1.500, 00 доларів США, безпідставно отриманих у 2004 р. за продаж частини земельної ділянки, власником якої вона, до речі, ніколи не була.
Як бачимо, Шевчук Т.О. на протязі тривалого часу систематично отримувала від різних кредиторів великі суми грошових коштів у вигляді позик та кредитів, які у подальшому добровільно не повертала, що ніяк не вписується у намальований журналістом образ жертви збігу тяжких обставин. Також належить відзначити, що вже перша сума стягнення в перерахунку за курсом НБУ на листопад 1999 р. наближалася до трьох тисяч доларів США, що на той час дорівнювало вартості однокімнатної квартири у не найгіршому районі міста, а у подальшому до неї були приєднані борги ще майже на 35.000, 00 грн., а отже кричущий заголовок статті відносно «відбирання будинку за борг у три тисячі доларів США», з усією очевидністю покликаний привернути увагу читача до публікації, цілком залишається на совісті журналіста.
Детальний аналіз подробиць утворення боргів Шевчук Т.О., емоційно викладених журналістом у публікації, позбавлений сенсу, оскільки вони не збігаються з фактичними обставинами подій, підтвердженими документально, в частині часу отримання коштів, сум, кредиторів тощо. Разом з тим, головне у них відповідає дійсності – Шевчук Т.О., отримавши близько п’ятнадцяти років тому у борг суму, що на той час дорівнювала вартості квартири, її не повернула, після чого здійснила низку нових позик. Яким чином вона сподівалася повернути нові борги, не маючи можливості погашення попередніх, - відомо лише самій Тетяні Олексіївні, рівно як і те, як і навіщо самотня жінка, інвалід другої групи, на утриманні якої перебували син та паралізовані батьки, вирішила взяти у борг суму, достатню для придбання квартири, і яким чином вона ці кошти використала. Також викликає цікавість і інший вчинок героїні статті, яка, маючи великі борги та отримавши у спадщину певне майно, вирішила не тільки облагодіяти ним інших осіб, але й зробити це не за їх або власні кошти, а за рахунок нового кредитора, розрахунок з яким, враховуючи наявність непогашених попередніх боргів, був вкрай сумнівним.
Як було зазначено вище, станом на квітень 2007 року загальна сума боргу перед кредиторами, що стягувалася з Шевчук Т.О. у межах виконавчого провадження, яке велося ВДВС Центрального району м. Сімферополя, склала 44.959, 88 грн., що за курсом НБУ на 01.05.2007 р., - 5,05 грн. за 1 долар США – приблизно утричі перевищує зазначені журналістом у заголовку статті три тисячі доларів США, в чому можна легко впевнитися за допомогою калькулятора. При цьому виконавче провадження на той час вже велося більше семи років, і за час, що збіг, Шевчук Т.О. будь-яких заходів щодо розрахунку з кредиторами, за виключенням збільшення їх числа та суми боргів, не вжила незважаючи на те, що належна їй частина домоволодіння була описана державним виконавцем ще у січні 2003 р.
02 липня 2007 р., після збігу семи з половиною років після відкриття виконавчого провадження та чотирьох з половиною років після опису належної боржниці частини домоволодіння, це майно було виставлене на публічні торги, про що Шевчук Т.О. за її власними поясненнями була завчасно повідомлена, та реалізоване на користь громадянина Д. Залишається загадкою, що саме планував вчинити адвокат боржниці, який за текстом статті у призначений день та час нібито з’явився до організатора торгів: сумнівно, що він намагався добровільно погасити борг від імені довірительки, а будь-яких інших правових способів запобігти проведенню торгів в нього особисто не було.
Автору публікації невідомий або, можливо, свідомо випущений нею з виду як малозначуща подробиця, той цікавий факт, що зазначені публічні торги були оспорені Шевчук Т.О. у суді з посиланням на обставини, зазначені у статті як такі, що підтверджують їх незаконність, - перебування підприємства «Укрспецюст» у стадії ліквідації, нібито відсутність в нього ліцензії тощо. Рішенням Центрального районного суду м. Сімферополя від 25.12.2008 р., залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 03.06.2009 р., цей позов був залишений без задоволення з наведенням докладного спростування доводів Шевчук Т.О.
Також необхідно зазначити, що всі наведені останньою у позові аргументи мали формальний характер, стосувалися лише нібито наявних порушень процедури торгів, і не спростовували головного підґрунтя їх проведення – наявності у Шевчук Т.О. значного грошового боргу та необхідності його погашення, в тому числі за рахунок майна останньої. Задоволення позову, за умови його обґрунтованості, потягло б лише скасування результатів проведених торгів та призначення їх повторного проведення. Єдиною альтернативою могло бути виконання боржницею свої зобов’язань перед кредиторами, простіше кажучи – повернення боргів, втім такий варіант її, очевидно, не влаштував.
Також автор публікації забула повідомити читачів і про іншу важливу обставину, що взагалі спростовує всю нібито «трагічність» ситуації. Так, фактично спірне домоволодіння було єдиним цілим та у такому вигляді перебувало у володінні та користуванні боржниці та членів її сім’ї, втім формально право власності на нього було розділене: 45/100 його частин належало Шевчук Тетяні Олексіївні згідно договору дарування від 14.08.1980 р., решта, а саме 55/100 його частин, залишається зареєстрованою за Шевчуком Олексієм Петровичем, скоріше за все – за померлим, згідно тексту публікації, батьком боржниці, на підставі свідоцтва про право власності від 08.05.1958 р. Реалізовувалося державним виконавцем не все домоволодіння, а лише та його частина, що була зареєстрована за Шевчук Т.О., інша ж частина залишилася у попередньому статусі.
У подальшому покупець Д. пред’явив до суду позов про поділ домоволодіння в натурі, тобто визначення того, які саме будівлі та приміщення припадають на придбану ним частку, а які припадають на 55/100 частин домоволодіння, що зареєстровані за Шевчуком О.П., а отже залишаться у володінні та користуванні боржниці та членів її сім’ї. Рішенням Центрального районного суду від 27.10.2011 р., яке боржницею не оскаржувалося, цей позов був задоволений, відповідні частини визначені.
Оскільки бажання добровільно звільнити виділену новому власнику частину домоволодіння та переїхати до іншої Шевчук Т.О. та члені її сім’ї не виявили, Д. знову вимушений був звернутися до Центрального районного суду м. Сімферополя з позовом про їх виселення, який рішенням від 05.12.2012 р., залишеним без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 25.02.2013 р., був задоволений, з належних позивачеві 45/100 частин домоволодіння виселені Шевчук Т.О., її син Е., його дружина Ж. та малолітні діти останніх З. та И., у володінні та користуванні яких після цього залишилася більша частина того ж домоволодіння.
Аналізуючи наведені фактичні обставини, замість змальованої автором публікації жахливої картини незаконного викидання немолодої жінки та її сім’ї що включає двох малолітніх дітей, з належного їм житла, ми бачимо картину також досить неприглядну, але у зовсім іншому сенсі: недобросовісний боржник на протязі багатьох років всіма доступними йому способами ухиляється від виконання своїх цивільно-правових обов’язків, не забуваючи при цьому позичати кошти у нових кредиторів.
Особливо цинічно при цьому виглядає підтримане автором публікації намагання Шевчук Т.О. сховатися за двох малолітніх дітей свого сина, які не мають відношення до права власності на спірне домоволодіння, насправді не позбавляються житла, а також народилися, відповідно, у травні 2010 р. та у липні 2012 р., тобто вже після переходу права власності на частину цього домоволодіння до покупця Д. Не треба забувати і про те, що ці діти мають власних дорослих дієздатних батьків, які повинні подбати про їх утримання, в тому числі про забезпечення їх житлом.
Звертає на себе увагу і риторика автора статті, яка намагається штучно додати ситуації драматизму та психологічно вплинути на читача – починаючи з багаторазового зменшення суми боргу Шевчук Т.О. у заголовку статті та посилання на невідомих «правоохоронців», які нібито «відкрито заявляють, що це банальний рейдерський захват, що порушує всі писані та неписані закони», журналіст продовжує її вкрай некоректними випадами на адресу судової системи, наводячи посилання на невідомого «адвоката», який нібито хотів «500 доларів взяти собі, 500 доларів заплатити судді», та невідомих «депутатів», які нібито спочатку «прийшли у шок від подібних судових рішень», а потім «з трудом добилися відстрочки приведення вироку», наводячи без конкретизації особи ситуацію з одним з суддів Центрального районного суду м. Сімферополя, який нібито жбурляв на підлогу заяву героїні матеріалу, описуючи Шевчук Т.О. та її сім’ю як «потерпілих від судового свавілля», а саму боржницю – як «остаточно розчаровану у правосудді». Очевидно спрямовані на викликання у читачів співчуття до героїні матеріалу і посилання автора на життєві негаразди, що супроводжували Шевчук Т.О., трагічні події її життя, спробу самогубства тощо. Можливо журналіста у даному випадку, в першу чергу цікавила «читабельність» матеріалу, що сприяє в кінцевому підсумку підвищенню популярності і тиражу видання, зростанню популярності і авторитету автора. Таке прагнення зрозуміле з позиції самих журналістів і редакцій ЗМІ, але воно не є виправданим з точки зору суспільства.
Разом з тим, правовий порядок в Україні ґрунтується на положеннях Конституції України, ст. 8 якої закріплений принцип верховенства права. Реалізація цього принципу полягає у тому, що добросовісний кредитор вправі розраховувати на захист свого порушеного права шляхом ухвалення на його користь судового рішення про примусове виконання зобов’язання боржником, а у подальшому - виконання цього рішення уповноваженим державним органом. Боржник, у свою чергу, має розуміти, що у випадку невиконання ним зобов’язання воно буде виконане примусово. У ситуації, що є предметом розгляду, потерпілою стороною є саме кредитори, а не боржниця Шевчук Т.О., а описуючи останню як «остаточно розчаровану у правосудді», автор статті дещо поспішає, оскільки насправді вона має бути у захваті від обставин, що дозволили їй спочатку більше семи років ухилятися від погашення боргів, а потім на протязі наступних шести років не передавати новому власнику майно, відчужене у їх відшкодування. Втім, проблемні питання виконання судових рішень виходять за межі власне судової юрисдикції та мають бути предметом окремого обговорення.
Як ми бачимо з встановлених проведеною перевіркою фактів, автор статті «Через борг у 3 тисячі доларів у жінки відбирають … будинок» щонайменше не спромоглася перевірити викладені лише одною з сторін спору обставини, внаслідок чого, ставши на бік недобросовісного боржника, виклала матеріал з точністю «до навпаки» проти того, що дійсно мало місце - тенденційно, у максимально невигідному для судової системи світлі, з наведенням відповідних коментарів та оцінок, застосуванням прийомів, що мають викликати емоційний відгук у читача.
На жаль, це не поодинокий випадок викладення недостовірних фактів у тому чи іншому журналістському матеріалі, що аж ніяк не йде на користь ствердженню принципу верховенства права у суспільстві, формуванню правової культури та зрештою побудові правової держави. І це є особливо прикрим, адже саме засоби масової інформації впливають на громадську думку, на позицію громадян в оцінках діяльності суду та правоохоронних органів стосовно захисту їх прав та законних інтересів.
Прес-секретар апеляційного суду
Мар'яна Павловська
_03_03.png)
