ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «ЗАГОРОДНІЙ ПРОТИ УКРАЇНИ»
CASE OF ZAGORODNIY v. UKRAINE
(Заява № 27004/06)
Стислий виклад рішення від 24 листопада 2011 року
5 серпня 2004 року було порушено кримінальну справу щодо заявника.
16 листопада 2004 року слідчий допустив до справи як захисника пана М., який не мав свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.
5 серпня 2005 року Димитровський міський суд Донецької області повернув справу на додаткове розслідування у зв’язку з порушенням права заявника на захист. Cуд вказав, що оскільки відсутній спеціальний закон, який би врегульовував участь у кримінальних справах фахівців у галузі права, які не є адвокатами, такі фахівці не можуть бути захисниками. Заявник оскаржив це рішення в апеляційному та касаційному порядку, однак у задоволенні відповідних скарг йому було відмовлено.
В подальшому питання щодо права заявника мати захисником пана М. неодноразово було предметом розгляду судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій. Суди доходили висновку про неможливість участі пана М. як захисника у зв’язку з відсутністю законодавчого регулювання участі в кримінальних справах фахівців в галузі права, які не є адвокатами.
Протягом провадження інтереси заявника представляли різні захисники, призначені слідчим або судом.
27 березня 2008 року вироком Димитровського міського суду Донецької області заявника було визнано винним у вчиненні злочину.
До Європейського суду заявник скаржився за п. 1 та підп. «с» п.3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі — Конвенція) на незаконність відмови йому у праві на вільний вибір захисника та несправедливість судового розгляду його справи. Також заявник стверджував про інші порушення.
Європейський суд визнав порушення п. 1 та підп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції, оскільки право заявника на вільний вибір захисника було обмежено у спосіб, несумісний з вимогами вказаних положень, з огляду на те, що, не вирішуючи протягом тривалого періоду питання щодо обмеження вибору захисника, держава створила ситуацію, несумісну з принципом юридичної визначеності, що становить один з базових аспектів верховенства права.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО:
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пунктів 1 та 3 статті 6 Конвенції;
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення набуде статусу остаточного у відповідності з пунктом 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику 250 (двісті п’ятдесят) євро компенсації судових витрат, які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу, плюс будь-який податок, який може бути нараховано на цю суму;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
