СПРАВА «ТРЕТЬЯКОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF TRETYAKOV v. UKRAINE)
5 грудня 2001 року Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалив рішення про обрання заявнику запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. У своїй постанові суд послався на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачувався заявник, на його попередню судимість, а також на те, що на той момент він переховувався від слідства.
4 лютого 2002 року заявник був затриманий.
Протягом досудового слідства та розгляду справи судом заявник тримався під вартою. Заявник неодноразово безуспішно подавав до суду клопотання про звільнення з-під варти.
7 вересня 2007 року Дзержинський районний суд м. Харкова визнав заявника винним у вчиненні інкримінованого йому злочину.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): підп. «с» п. 1 ст. 5 – щодо незаконності тримання його під вартою; п. 3 ст. 5 – щодо надмірної тривалості тримання його під вартою; п. 4 ст. 5 – щодо відсутності розгляду судом його клопотань про звільнення з-під варти; п.1 ст. 6 – щодо тривалості кримінального провадження у його справі; ст. 34 – щодо ненадання йому судом можливості отримати копії матеріалів справи, що перешкоджало можливості подання ним заяви до Європейського суду. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.
Порушення підп. «с» пункту 1 і пп. 3 і 4 статті 5 Конвенції було констатовано з огляду на те, що рішення суду, якими продовжувалось застосування до заявника запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, не містили належного обґрунтування та визначених строків; при цьому ці рішення містили посилання на первісні підстави взяття заявника під варту; можливість застосування до заявника будь-яких альтернативних запобіжних заходів замість тримання під вартою не розглядалась; були відсутні відповіді суду на аргументи заявника щодо незаконності тримання його під вартою в відповідних судових рішеннях.
Порушення п. 1 ст. 6 Європейський суд констатував у зв’язку з тим, що тривалість кримінального провадження щодо заявника, яка становила приблизно п’ять років і дев’ять місяців, була такою, що порушує вимогу здійснення провадження протягом «розумного строку» і мала місце з вини державних органів, оскільки основними причинами затримок були повернення справи на додаткове розслідування або новий розгляд, численні перенесення розгляду справи у зв’язку з неявкою учасників процесу та тривалі періоди бездіяльності суду першої інстанції.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Оголошує скарги щодо незаконності та необґрунтованої тривалості досудового ув’язнення заявника, відсутності можливості ініціювати провадження з метою вирішення без зволікання питання законності тримання його під вартою, а також щодо надмірної тривалості кримінального провадження прийнятними, а решту скарг у заяві – неприйнятними;
2. Постановляє, що мало місце порушення підпункту «с» пункту 1 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
4. Постановляє, що мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції;
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
6. Постановляє, що Україна дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції у тому, що стосується відмови судових органів надати заявникові копії документів для його заяви до Суду;
7. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців протягом трьох місяців з дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
8. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»
_03_03.png)
