flag Судова влада України

СПРАВА «ТОДОРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

СПРАВА  «ТОДОРОВ ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF TODOROV v. UKRAINE)

(Заява № 16717/05)

 Стислий виклад остаточного рішення від 12 січня 2012 року

2 серпня 1999 року заявника було затримано за підозрою у вчиненні злочину. Наступного дня заявник відмовився від захисника та дав зізнавальні свідчення.

5 серпня 1999 року заявнику було призначено захисника та обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.

Більшу частину строку тримання під вартою заявник перебував в Сімферопольському СІЗО № 15 (далі – СІЗО № 15). У нього були захворювання очей та шкіри. За час тримання під вартою стан здоров’я заявника значно погіршився.

Заявник та адміністрація СІЗО № 15 неодноразово безуспішно порушували клопотання про зміну запобіжного заходу у зв’язку з необхідністю надання йому належної медичної допомоги.

У ході судового слідства заявник відмовлявся від зізнавальних свідчень, наданих ним без присутності захисника під час досудового слідства.

29 червня 2001 в одній із місцевих газет було опубліковано інтерв’ю головуючого судді у справі заявника, спосіб викладення якого створював враження переконаності судді у винуватості заявника.

17 листопада 2004 року апеляційний суд Автономної Республіки Крим визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі. 16 березня 2006 року Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на цей вирок.

Таким чином, тривалість кримінального провадження щодо заявника становила шість років та сім місяців.

2 серпня 2006 року заявника було звільнено з-під варти у зв’язку із закінченням строку відбування призначеного покарання.

Заявник скаржився до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) за ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на те, що медична допомога та заходи охорони здоров’я під час тримання під вартою були несумісними з його станом здоров’я; п. 3               ст. 5 – на надмірну тривалість його попереднього ув’язнення; п. 1, п. 2 та підп. «с» п. 3 ст. 6 – на надмірну тривалість та несправедливість кримінального провадження щодо нього, оскільки на початковій стадії провадження в нього не було захисника, а також на те, що головуючий суддя в суді першої інстанції не був безстороннім. Заявник також стверджував про інші порушення Конвенції.

Скаргу заявника на безсторонність головуючого судді у його справі Європейський суд визнав неприйнятною в звязку з невичерпанням заявником національних засобів юридичного захисту.

Європейський суд встановив порушення ст. 3 Конвенції в зв’язку з тим, що заявника було піддано нелюдському та такому, що принижує гідність, поводженню, оскільки державні органи не вжили всіх необхідних заходів з метою уникнення погіршення його стану здоров’я. 

Європейський суд встановив порушення п. 3 ст. 5 Конвенції в зв’язку з тим, що тримання заявника під вартою протягом п’яти років та трьох місяців до його засудження не мало достатньо вагомих підстав з огляду на загальну тривалість такого тримання та погіршення його стану здоров’я.

Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції разом з підп. «с» п. 3 ст. 6 Конвенції у зв’язку з тим, що судові органи влади не відреагували на скарги заявника щодо порушення його права на доступ до захисника до проведення його першого допиту навіть беручи до уваги той факт, що зізнавальні свідчення заявника на такому допиті не були враховані при вирішенні справи заявника.

З огляду на обставини справи, а саме затримки при призначенні судових засідань, організації технічного запису засідань, оголошенні вироку та розгляді Верховним Судом України відповідної касаційної скарги, Європейський суд також встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в зв’язку з незабезпеченням державними органами розгляду справи заявника в розумний строк.

 

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

 

«1.  Оголошує прийнятними скарги щодо медичного обслуговування під час тримання під вартою, тривалості попереднього ув’язнення, відсутності доступу до захисника до проведення першого допиту та тривалості кримінального провадження щодо заявника, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

 

2.  Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції;

 

3.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 3  статті 5 Конвенції;

 

4.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з проведенням першого допиту заявника за відсутності захисника;

 

5.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у зв’язку з тривалістю кримінального провадження щодо заявника;

 

6.  Постановляє, що:

(a)  упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 18 000 (вісімнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти; 

 

7.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»