flag Судова влада України

СПРАВА “СЛЯДНЄВА ПРОТИ УКРАЇНИ”

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ


СПРАВА СЛЯДНЄВА ПРОТИ УКРАЇНИ”

(CASE OF SLYADNYEVA v. UKRAINE)

Заява 38711/06

Стислий виклад остаточного рішення від 26 липня 2012 року

 

16 лютого 2001 року заявниця разом з шістьма іншими особами, які також були членами колективного підприємства «З», подали до Зміївського районного суду Харківської області (далі – суд першої інстанції) позов до зазначеного підприємства та його директора щодо скасування рішення конференції трудового колективу (перше провадження).

18 грудня 2002 року заявниця та інші позивачі подали до суду першої інстанції додатковий позов до підприємства «З» щодо частки майна підприємства (друге провадження).

Справи у першому та другому провадженні розглядалась також апеляційним судом Харківської області, Харківським апеляційним господарським судом, Вищим господарським судом та Верховним Судом України, який ухвалив остаточні рішення у справах у першому провадженні 17 жовтня 2008 року, а у другому провадженні – 12 грудня 2008 року  Таким чином, загальна тривалість першого провадження склала близько семи років та восьми місяців, а другого провадження – близько шести років.

До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявниця скаржилася за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на несумісність тривалості першого та другого проваджень з вимогою «розумного» строку. Заявниця також подавала інші скарги за Конвенцією.

З огляду на обставини справи, а саме тривалість розгляду справ у першому та другому провадженнях судом першої інстанції, вирішення судом апеляційної інстанції питання щодо юрисдикції у справі близько року у першому провадженні та близько 10 місяців у другому провадженні, а також зупинення провадження у справі та доручення проведення експертизи органу, який не має відповідної компетенції, у другому провадженні, Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням національними органами розгляду справи впродовж розумного строку.

 

Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

 «1.  Оголошує скаргу заявниці за пунктом 1 статті 6 Конвенції стосовно надмірної тривалості проваджень прийнятною, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

 2.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

 3.  Постановляє, що

 (a)  упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявниці наступні суми, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

(i)  1 100 (одна тисяча сто) євро відшкодування моральної шкоди, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;

(ii)  15 (п’ятнадцять) євро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись;

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;

 4.  Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції