СПРАВА «ШУЛЬГІН ПРОТИ УКРАЇНИ»

СПРАВА «ШУЛЬГІН ПРОТИ УКРАЇНИ»

CASE OF SHULGIN v. UKRAINE

 Заява № 29912/05

Стислий виклад рішення від 8 грудня 2011 року

            12 листопада 2004 року Верховний Суд України частково скасував вирок, яким було засуджено заявника, зменшивши на два роки строк призначеного йому покарання та виключивши додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Однак, на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

            У зв’язку з цим у лютому 2005 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, що мали наслідком збільшення строку його покарання на більш як 2 роки.

            15 березня 2005 року у задоволенні позову заявника було відмовлено, оскільки на його справу не поширювалась дія Цивільного кодексу України та Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

            Це рішення було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.    До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколів до неї: ст. 3 Протоколу № 7 до Конвенції – щодо відсутності можливості отримати компенсацію за незаконне позбавлення свободи протягом двох років; п. 3 ст. 5 – щодо надмірної тривалості тримання його під вартою та умов такого тримання; пп. 1 і 5 ст. 5 – щодо порушення його права на свободу внаслідок здійснення за ним адміністративного нагляду після відбуття ним покарання;  п. 1 і  підп. «d» п. 3 ст. 6 – щодо надмірної тривалості та несправедливості кримінального провадження щодо нього.

               Скарги заявника щодо відсутності можливості отримати компенсацію за незаконне позбавлення свободи протягом двох років Європейський суд вирішив розглядати за п. 5 ст. 5 Конвенції.

        Порушення вказаного положення Конвенції Європейський суд констатував з огляду на те, що спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, зокрема, те, що вони не врахували рішення Верховного Суду України від 12 листопада 2004 року, яким було частково зменшено строк відбування ним покарання, не відповідав вимогам п. 5 ст. 5 Конвенції.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

      «1.  Оголошує скаргу щодо невідшкодування державою шкоди, завданої заявнику внаслідок незаконного ув’язнення, прийнятною, а решту скарг у заяві –неприйнятними;

      2.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції;

      3.  Постановляє, що

(a)  упродовж трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 16000 (шістнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на цю суму; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

4.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»

СПРАВА «ШУЛЬГІН ПРОТИ УКРАЇНИ»

CASE OF SHULGIN v. UKRAINE

Заява № 29912/05

Стислий виклад рішення від 8 грудня 2011 року

            12 листопада 2004 року Верховний Суд України частково скасував вирок, яким було засуджено заявника, зменшивши на два роки строк призначеного йому покарання та виключивши додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Однак, на час постановлення цього рішення заявник уже відбув призначене йому раніше покарання.

            У зв’язку з цим у лютому 2005 року заявник звернувся до Печерського районного суду м. Києва з цивільним позовом про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними діями органів прокуратури та суду, що мали наслідком збільшення строку його покарання на більш як 2 роки.

            15 березня 2005 року у задоволенні позову заявника було відмовлено, оскільки на його справу не поширювалась дія Цивільного кодексу України та Закону України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду».

            Це рішення було залишено без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій.    До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) та протоколів до неї: ст. 3 Протоколу № 7 до Конвенції – щодо відсутності можливості отримати компенсацію за незаконне позбавлення свободи протягом двох років; п. 3 ст. 5 – щодо надмірної тривалості тримання його під вартою та умов такого тримання; пп. 1 і 5 ст. 5 – щодо порушення його права на свободу внаслідок здійснення за ним адміністративного нагляду після відбуття ним покарання;  п. 1 і  підп. «d» п. 3 ст. 6 – щодо надмірної тривалості та несправедливості кримінального провадження щодо нього.

               Скарги заявника щодо відсутності можливості отримати компенсацію за незаконне позбавлення свободи протягом двох років Європейський суд вирішив розглядати за п. 5 ст. 5 Конвенції.

        Порушення вказаного положення Конвенції Європейський суд констатував з огляду на те, що спосіб, у який національні суди витлумачили та застосували національне законодавство щодо права особи на відшкодування шкоди, завданої незаконним засудженням, зокрема, те, що вони не врахували рішення Верховного Суду України від 12 листопада 2004 року, яким було частково зменшено строк відбування ним покарання, не відповідав вимогам п. 5 ст. 5 Конвенції.

РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО

      «1.  Оголошує скаргу щодо невідшкодування державою шкоди, завданої заявнику внаслідок незаконного ув’язнення, прийнятною, а решту скарг у заяві –неприйнятними;

      2.  Постановляє, що мало місце порушення пункту 5 статті 5 Конвенції;

      3.  Постановляє, що

(a)  упродовж трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові 16000 (шістнадцять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись на цю суму; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b)  зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;

4.  Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.»