CASE OF SAVIN v. UKRAINE
(Заява № 34725/08)
Стислий виклад рішення від 16 лютого 2012 року
18-19 жовтня 1999 року заявник, який з’явився за викликом для допиту в якості свідка, перебуваючи уДзержинськомуРВ Харківського МУ ГУМВС України в Харківській області зазнав поганого поводження з боку працівника міліціїК.;як стверджував заявник, тойвимагав від нього зізнання у вчиненні злочину та, не отримавши його, застосував до заявника заходи фізичного впливу, зокрема бив по голові.
Перебування заявника18-19 жовтня 1999 року в Дзержинському РВ Харківського МУ ГУМВС України в Харківській областібуло задокументованеякадміністративне затримання.
21 жовтня 1999 року заявникабулооглянутолікарем, якийвстановив у ньогонаявністьпевнихушкоджень, у тому числітравмголови, якімогли бути завдані 18-19 жовтня 1999 року.
У подальшому заявник неодноразово проходив стаціонарне лікування; йому було встановлено групу інвалідності.Крім того, проведені у подальшому судово-медичні експертизи підтвердили наявність у заявника тілесних ушкоджень і прямий зв'язок між отриманими травмами та втратою ним працездатності.
Заявник подавав до органів прокуратури численні скарги щодо поганого поводження, у порушенні кримінальної справи за якими шість разів було відмовлено. У подальшому відповідні постанови скасовувались прокуратурою вищого рівня.
10 грудня 2000 року було порушено кримінальну справу за фактом завдання заявнику тілесних ушкоджень.
2 березня 2010 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова визнав К. винним у завдання заявникоу тяжких тілесних ушкоджень, однак звільнив його від відповідальності та покарання у зв’язку зі спливом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.У цьому вироку також було встановлено, що протокол адміністративного затримання заявника 19-18 жовтня 1999року містив завідомо неправдиві відомості.
Цей вирок був залишений без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 1 липня 2010 року.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявник скаржився за такими статтями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція): ст. 3 – щодо катування його в міліції та непроведення за цим фактом ефективного розслідування та п.1 ст. 5 – щодо незаконності його затримання 18-19 жовтня 1999 року та непроведення розслідування за його скаргами щодо цього.
Порушення статті 3 Конвенції в контексті її матеріального аспекту, а саме застосування до заявника катування, було встановлено з огляду на висновки національних судів, які визнали застосування до заявника засобів фізичного впливу, тяжкість отриманих ушкоджень та їхній вплив на стан здоров’я заявника, який частково втратив працездатність, а також у зв’язку з тим, що таке катування було умисним, адже його застосування мало на меті отримання визнавальних показань.
Порушення статті 3 Конвенції в контексті її процесуального аспекту було констатовано Європейським судом з огляду на неодноразове скасування постанов про відмову порушенні кримінальної справи через незабезпечення усунення недоліків слідства, про які вказувалось прокуратурами вищого рівня, та те, що у кінцевому результаті після 10 років розслідування К. був звільнений від кримінальної відповідальності та покарання і, більш того, продовжував працювати в правоохоронних органах, отримуючи підвищення.
Порушення пункту 1 статті 5 Конвенції було визнане Європейським судом з огляду на те, що адміністративне затримання заявника використовувалось з метою підтвердження підозри щодо йогопричетності до вчинення злочину, і, відповідно, заявнику не було забезпечено його процесуальні права як підозрюваного. Крім того, зважаючи на те, що у подальшому протокол адміністративного затримання заявника був визнаний таким, що містить завідомо неправдиві відомості, заявник фактично був затриманий без відповідної підстави, що також є порушенням вказаного положення Конвенції.
РОЗГЛЯНУВШИ СПРАВУ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД ОДНОГОЛОСНО
«1. Вирішуєприєднати до розгляду заяви по суті розгляд заперечень Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту стосовно скарг заявника за статтею 3 Конвенції про його стверджуване катування працівниками міліції, та відхиляєїх після розгляду цієї скарги по суті;
2. Оголошує заяву прийнятною;
3. Постановляє, що заявник був підданий катуванню на порушення статті 3 Конвенції;
4. Постановляє, що мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю ефективного розслідування скарг заявника про катування його працівниками міліції;
5. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції у зв’язку з затриманням заявника 18 і 19 жовтня 1999 року;
6. Постановляє, що
(a) упродовж трьох місяців з дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава має сплатити заявнику наступні суми, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись, і які мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу:
(i) 40000 (сорок тисяч) євро відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1800 (одну тисячу вісімсот) євро відшкодування матеріальної шкоди;
(iii) 1400 (одну тисячу чотириста) євро компенсації судових та інших витрат, пов’язаних із представництвом заявника в національному провадженні;
(iv) 1150 (одну тисячу сто п’ятдесят) євро компенсації судових та інших витрат, пов’язаних із представництвом заявника в провадженнівСуді;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simpleinterest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
7. Відхиляєрештувимогзаявникащодосправедливоїсатисфакції.»
_03_03.png)
