ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
(CASE OF MANGADASH AND OTHERS v. UKRAINE
14 лютого 2000 року пані Мангадаш Н.І. (далі – перший заявник) подала до Великоновосілківського районного суду Донецької області позов щодо земельних питань.
15 квітня 2004 року після двох повернень справи апеляційним судом до суду першої інстанції на новий розгляд Великоновосілківський районний суд Донецької області ухвалив рішення про відмову у задоволенні позову першого заявника.
1 липня 2004 року та 5 вересня 2007 року апеляційний суд Донецької області та апеляційний суд м. Києва (діючи як суд касаційної інстанції), відповідно, залишили вищевказане рішення Великоновосілківського районного суду Донецької області без змін.
Таким чином, загальна тривалість провадження у справі першого заявника становила близько семи років і семи місяців.
1 грудня 1995 року пані Павленко З.В. та пан Шабанов В.В. (далі – другий та третій заявники) подали позов до суду першої інстанції щодо земельних питань.
Після повернення справи апеляційним судом на новий розгляд до суду першої інстанції та проведення п’яти судових експертиз 20 листопада 2007 року апеляційний суд Одеської області (діючи як суд касаційної інстанції) ухвалив остаточне рішення у справі.
Таким чином, загальна тривалість провадження у справі другого та третього заявників з дати набуття Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) чинності для України становила близько 10 років.
13 листопада 2000 року пан Александров Є.В. (далі – четвертий заявник) подав до суду першої інстанції позов про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та надання дозволу на проведення будь-яких будівельних робіт.
21 січня 2008 року Верховний Суд України скасував рішення суду першої інстанції та апеляційного суду і направив справу на новий розгляд до суду першої інстанції, де, за інформацією сторін, розгляд справи триває.
Таким чином, тривалість провадження у справі четвертого заявника становить більше дванадцяти років.
До Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) заявники скаржились за п.1 ст. 6 Конвенції, що тривалість проваджень у їхніх справах не відповідає вимозі «розумного строку».
Заявники також подавали інші скарги за Конвенцією.
Європейський суд з огляду на обставини справи, а саме: повернення справ заявників судами вищих інстанцій до судів нижчих інстанцій на новий розгляд, неодноразове призначення проведення судових експертиз та тривалість розгляду справ судами касаційних інстанцій; а також враховуючи свою практику в аналогічних справах, встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції у зв’язку з незабезпеченням національними судами розгляду справ впродовж розумного строку.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Вирішує об’єднати заяви;
2. Оголошує скарги заявників за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості проваджень прийнятними, а решту скарг у заявах – неприйнятними;
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості проваджень;
4. Постановляє, що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити на користь заявників наступні суми:
– пані Мангадаш – 1 300 (одна тисяча триста) євро відшкодування моральної шкоди;
– пані Павленко та пану Шабанову – солідарно 2 400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди та 19 (дев’ятнадцять) євро компенсації судових витрат;
– пану Александрову – 3 000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди та 24 (двадцять чотири) євро компенсації судових витрат,
разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись, ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на зазначені вище суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту скарг заявників щодо справедливої сатисфакції».
_03_03.png)
