ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
СПРАВА «БОРИСЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»
(CASE OF BORISENKO v. UKRAINE)
(Заява № 25725/02)
Стислий виклад остаточного рішення від 12 січня 2012 року
17 липня 1999 року щодо заявника було порушено кримінальну справу та обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту.
30 грудня 1999 року Ворошиловський районний суд м. Донецька визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі, строк відбування якого закінчувався 18 липня 2003 року. Місцем відбування покарання було визначено виправно-трудову колонію № 57 в Донецької області.
Під час відбування заявником покарання, призначеного вироком від 30 грудня 1999 року, було відновлено досудове слідство за іншою кримінальною справою щодо нього, у зв’язку з чим 1 лютого 2001 року прокуратурою міста Докучаєвськ Донецької області було санкціоновано взяття заявника під варту в СІЗО № 5 м. Донецька, де він в тримався до його засудження.
В подальшому строк тримання заявника під вартою неодноразово продовжувався Докучаєвським міським судом Донецької області (далі – Докучаєвський міський суд), який не наводив жодних підстав та строків для такого тримання.
26 квітня 2005 року Докучаєвський міський суд відмовив в задоволенні клопотання заявника про зміну запобіжного заходу у зв’язку з необґрунтованістю та відсутністю підстав для зміни обраного запобіжного заходу.
1 червня 2005 року Докучаєвський міський суд визнав заявника винним у вчиненні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавленні волі. 20 січня 2006 року апеляційний суд Донецької області залишив вирок без змін. 14 листопада 2006 року Верховний Суд України відмовив у задоволенні касаційної скарги заявника на цей вирок.
Таким чином, тривалість кримінального провадження щодо заявника становила більше семи років.
27 березня 2007 року Європейський суд з прав людини (далі – Європейський суд) визнав заяву заявника частково неприйнятною.
Заявник скаржився до Європейського суду за п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) на надмірну тривалість його попереднього ув’язнення під час другого кримінального провадження; п. 1 ст. 6 – на надмірну тривалість кримінального провадження щодо нього.
Європейський суд встановив порушення п. 3 ст. 5 Конвенції в зв’язку з тим, що в період з 18 липня 2003 року до 1 червня 2005 року рішення суду про продовження строку тримання заявника під вартою не містили підстав для такого тримання і що Докучаєвський міський суд не тільки не навів підстав для продовження тримання заявника під вартою, але і відмовив в задоволенні клопотання заявника про зміну запобіжного заходу у зв’язку з необґрунтованістю.
З огляду на обставини справи, а саме неодноразові відкладення судових засідань, значні періоди бездіяльності національних органів, а також з урахуванням практики в аналогічних справах, Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в зв’язку з незабезпеченням державними органами розгляду справи заявника в розумний строк.
Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:
«1. Оголошує решту заяви прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 3 статті 5 Конвенції;
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;
4. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявнику 1 700 (одна тисяча сімсот) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути нараховано на зазначену суму; ця сума має бути конвертована в національну валюту України за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції».
_03_03.png)
