Справа "Андрієвська проти України"

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

ОСТАТОЧНЕ РІШЕННЯ

Справа "Андрієвська проти України"

 (Заява N 34036/06)

1 грудня 2011 року

 Стислий виклад.

 17 листопада 2005 року апеляційний суд Дніпропетровської області виніс ухвалу в справі заявниці, у резолютивній частині якої зазначалось, що протягом місяця ця ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України.

 3 лютого 2006 року Вищий адміністративний суд відмовив у відкритті касаційного провадження за скаргою заявниці, оскільки справа заявниці мала цивільний, а не адміністративний характер, і тому касаційною інстанцією в цій справі є Верховний Суд України.

 Заявниця звернулася з касаційною скаргою до Верховного Суду України, який 5 червня 2006 року відмовив у відкритті касаційного провадження, пославшись на статтю 210 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначивши, що судом касаційної інстанції у справі заявниці є Вищий адміністративний суд України.

 Заявниця скаржилася до Європейського суду з прав людини (далі - Європейський суд) за п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) на те, що їй було незаконно відмовлено в доступі до суду касаційної інстанції. Заявниця стверджувала також про інші порушення Конвенції.

 З огляду на обставини справи та висновки у справі "Буланов та Купчик проти України" (Рішення) Європейський суд зазначив, що немає підстав вирішувати інакше, ніж в останній справі, і визнав порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. Так, у справі "Буланов та Купчик проти України" Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції щодо відсутності у заявників доступу до суду касаційної інстанції з огляду на те, що відмова Вищого адміністративного суду розглянути касаційні скарги заявників всупереч рішенням Верховного Суду України не тільки позбавила заявників доступу до суду, але й знівелювала авторитет судової влади. Крім того, держава має забезпечити наявність засобів для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо судової юрисдикції.

 Розглянувши справу, Європейський суд одноголосно:

 1. Оголошує скаргу за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо відсутності доступу до суду прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними;

 2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції;

 3. Постановляє, що

 (a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявниці такі суми, що мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:

 (i) 2000 євро (дві тисячі євро) відшкодування моральної шкоди разом з будь-яким податком, який може бути нараховано на цю суму;

 (ii) 80 євро (вісімдесят євро) відшкодування судових витрат разом з будь-яким податком, який може бути нараховано на цю суму;

 (b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти;

 4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.